Плани є, ресурсів нема. Чи зможе Європа переозброїтися?
Однією з головних тем у Європі останніми тижнями стало переозброєння та порятунок від залежності у військовій сфері від США, з якими у європейців, після приходу до влади Трампа, відносини стають все більш напруженими.
Про це говорять політики, експерти та журналісти. Цій темі присвячують свої обкладинки провідні видання (наприклад даємо обкладинку The Guardian Weekly).
.jpeg)
Минулого тижня на саміті в ЄС було ухвалено план збільшення військових витрат за рахунок збільшення допустимого рівня бюжетного дефіциту.
Основний упор у фінансуванні проекту робиться на Німеччину, де майбутній канцлер Мерц хоче затвердити план виділення на оборону та інші проекти 500 млрд євро коштом збільшення розміру держборгу (Німеччина – єдина велика економіка Західної Європи, в якій рівень держборгу до ВВП відносно невеликий – 63%, у той час, як у Британії, Франції, Італії та Іспанії борг уже понад 100%).
Мета всіх цих рухів заявлена цілком чітко – різко збільшити витрати на оборону та виробництво зброї, мінімізувати залежність у військовій сфері від США, збільшити можливості допомагати Україні. Наскільки реально досягти цих цілей?
Насамперед треба сказати, що європейська економіка та фінанси зараз перебувають далеко не в кращій формі. Головна проблема – неконкурентоспроможність європейських виробників, що наростає вже кілька десятиліть, у порівнянні з іншими країнами.
Основних причин кілька: високі податки, висока вартість праці, забюрократизованість системи відносин держави та бізнесу, висока вартість енергоносіїв та іншої сировини, більшу частину якої доводиться імпортувати.
Результатом став процес деіндустріалізації - масового виведення виробництва до Китаю та інших незахідних країн.
Довгий час усі ці негативні процеси вдавалося згладжувати шляхом емісії грошової маси, яка дозволяла підтримувати високі соціальні стандарти, попри падіння конкурентоспроможності.
Однак усьому є межа.
Величезна емісія часів ковіда плюс війна, що почалася в Україні, яка, через скорочення постачань дешевих російських нафти і газу, різко посилила проблеми високої вартості енергоносіїв, фактично підвели до вичерпання модель, на якій працювала європейська економіка.
Подальше масоване друкування грошей загрожує основам фінансової системи Європи і може розкрутити величезну інфляцію.
І ось у таких умовах ЄС вирішує витратити сотні мільярдів на військові потреби. Причому це подається і як спосіб розв'язати економічні проблеми, розкрутивши власне виробництво.
Але насправді вступ Європи в гонку озброєнь не розв'яже її проблеми, а різко їх посилить, погрожуючи пустити європейську економіку під укіс. Так само як і великі військові витрати СРСР пустили під укіс радянську економіку.
По-перше, фінансування військових витрат – це, по суті, та сама чиста емісія грошей. Тому що основним покупцем цієї продукції будуть бюджети країн ЄС (для поповнення запасів власної армії та постачання Україні). Лише невелика частина може пробитися на світовий ринок, де й так дуже жорстка конкуренція.
Те, що, в значній частині, ці витрати планується профінансувати шляхом нарощування державного боргу Німеччини означає, що в перспективі і ця країна, як і раніше Франція, Італія та Британія, порине в боргову яму, що може мати в майбутньому вкрай негативні наслідки для фінансової стабільності всього Євросоюзу.
По-друге, значну частину коштів на військові цілі буде витрачено за межами ЄС.
Як нещодавно заявила голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн, 80% усіх грошей на закупівлю зброї європейці витрачають за межами ЄС. Насамперед – у США.
Майже дві третини озброєнь, закуплених у 2020-2024 роках європейськими державами-членами НАТО, надійшли з Америки. Тобто, здебільшого величезні кошти на оборону, що виділяються європейцями, йдуть на підтримку не європейської, а американської економіки. Якщо ж спробувати різко перебудуватися і купувати лише європейську зброю (як на цьому наполягає, наприклад, Макрон), то на запуск власного виробництва багатьох зразків можуть піти довгі роки чи навіть десятиліття. І ні про яке швидке переозброєння мови в такому разі не може бути.
Крім того, для виробництва зброї знадобиться збільшення імпорту різних видів сировини, що також не покращить торгівельний баланс ЄС.
По-третє, оборонні витрати, безперечно, можна фінансувати не коштом нарощування боргів та емісії, а шляхом скорочення інших статей бюджетних видатків. У тому числі й на соціальні потреби, а також шляхом "заморожування" індексації зарплат.
Однак це означатиме фактичний демонтаж європейської соціальної держави і може призвести до політичної дестабілізації всього ЄС.
У таких умовах Європі об'єктивно буде важко наростити власне оборонне виробництво і досягти "стратегічної незалежності" від США. Власне, це визнають і самі європейці, що показав екстрено скликаний у Лондоні саміт після скандальної суперечки Зеленського з Трампом.
І саме тому європейці, попри свою запеклу публічну риторику, наполегливо радили Києву домовитися з Трампом та виконати його вимоги. У тому числі і зі згодою на припинення вогню, що раніше і українська влада, і провідні європейські країни відкидали.
"Стратегічна незалежність Європи" (у тому числі і у військовій сфері) можлива не раніше, ніж ЄС вирішить свої базові економічні проблеми. Що буде дуже складно.
І не факт, що взагалі вийде. Особливо за умов загроз Трампа запровадити мито на європейські товари. У таких обставинах у Європі вже починає обережно "прокачуватися" думка, що потрібно відновити відносини з РФ, щоб відновити імпорт дешевих енергоносіїв і повернутися на російський ринок, що Європі допомогло б розв'язати її економічні проблеми.
Голоси ці поки що явно не в мейнстрімі, загальний тренд йде у зворотному напрямку - на різке посилення взаємної ворожості між ЄС та Росією. Щобільше, Євросоюз розробляє план повної відмови від російських енергоносіїв до 2027 року.
Але з урахуванням величини викликів, які стоять зараз перед Європою, не можна виключати взагалі жодних, навіть найнеймовірніших, з погляду сьогоднішнього дня, розворотів європейського курсу. Втім, для будь-якої нормалізації відносин Росії та ЄС необхідно, як мінімум, завершити війну в Україні.
Це базова умова старту процесів у цьому напрямі.
